Казачество

Крымско-татарское казачье войско

Р. ШИЯН  

КРИМСЬКО–ТАТАРСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
1784 – 1796 РОКИ

 

 

        Історія служби кримських татар у військах “козацького” зразку в останній чверті XVIII століття залишається на сьогодні практично недослідженою. Цьому існує декілька пояснень.
        По-перше, при вивченні історії козацьких військ, створених за проектом князя Г.О.Потьомкіна–Таврійського, увагу дослідників традиційно привертають формування, чисельно більші за татарське військо, та більш подібні до традиційних для християнської Росії козацьких загонів. На їх тлі створення мусульманського формування для боротьби з мусульманським ворогом російської держави, Туреччиною, виглядало певним парадоксом. Однак, саме це, на нашу думку, повинно було б привернути увагу істориків до цього феномену.
        По-друге, джерельна база по цій проблемі є дуже обмеженою. Вона складається з відповідних законів Повного зібрання законів Російської імперії, окремих ордерів князя Потьомкіна, які було видано у 1905 році О. Богумилом, та виданих і частково опрацьованих документів архіву Таврійської губернії. Останнє  стало можливим завдяки сумлінній праці Г. Габаєва, який видав у 1914 році документи, що мали безпосереднє відношення до служби кримських татар, у тому числі і у XVIII столітті.
        По-третє, історіографія питання про службу Кримсько–татарського війська представлена небагатьма працями. Зазначимо, що в “Опыте статистического описания Новороссийского края” А. Скальковський приділив увагу всім етнічним групам, що мешкали на півдні України наприкінці XVIII століття. Водночас, він майже проігнорував кримських татар, включаючи й історію їх служби у складі російської армії. Лише у 1899 році в “Известиях Таврической ученой архивной комиссии” (№ 30) з’явилась стаття Ісмаїла Муфтій заде “Очерк военной службы крымских татар”. Значне місце в цьому дослідженні його автор приділяв саме обставинам, завдяки яким кримські татари опинились на військовій службі російської держави у складі т.зв. “Таврійських дивізіонів”, відомих також під назвою “Кримсько–татарське військо”.
        При вивченні історії військової служби кримських татар більше уваги традиційно приділялось формуванню у 1807 – 1810 роках чотирьох татарських козацьких полків задля їх участі у війні проти Франції. Однак автори так чи інакше були вимушені сказати декілька слів про перший досвід служби мешканців Криму. Показовою є стаття А. Маркевича “Таврическая губерния в связи с эпохой 1806 – 1814 гг.” За свідченнями Г. Габаєва, завдяки праці якого ми маємо документи про військову службу татар із фондів архіву канцелярії Військового міністерства, 1784 рік можна вважати офіційною датою створення “Таврійських дивізіонів”. Отже, зробимо спробу реконструювати умови, за яких відбувалось створення козацьких загонів з кримських татар.
        Після приєднання Криму до Росії у 1783 році офіційний Петербург прийняв рішення про доцільність привернення місцевих мурз до державної цивільної та військової служби. Значну ролю зіграв у цьому особисто князь Г.О.Потьомкін. [4; 2].
        Майже відразу після анексії півострова російським чином колезького радника було нагороджено: Мєгметша бей Ширинського (58 років), призначеного кримським дворянським головою; Казіндар Мєгмет агу (52 роки), засновника фамілії Балатукових, призначеного кримським совєсним суддею); Темір агу (68 років), засновника фамілії Ногаєвих, призначеного радником палати громадського суду; Кутлуша агу Кіятова, який отримав посаду радника палати карного суду. Ще четверо представників кримського нобілітету одержали ранг колезького асесора — Аджі Гази ага, Мєгметша Мурза Аргінський, Хаміт ага (колишній голова монетного двору ханів династії Гіреїв) та Джаум ага [4; 2]. Таким чином, відразу зазначимо, що російський уряд у відносинах з місцевою верхівкою взяв курс на кооптацію останніх до нової адміністрації Тавриди. Поряд з цим, сам процес був більш складним, ніж може здатись на перший погляд.
        В історії Кримського ханства традиційно існувало дві панівних верстви, які тримали під контролем всі сфери життя держави — військова аристократія та духовенство. Після анексії Криму російський уряд швидко зрозумів, що на відміну від мусульманського духовенства, яке підкорювалось у справах халіфу — султану Туреччини, значна частина кримської військової аристократії схилялася до співпраці з російськими установами. У січні 1787 року в Криму шляхом таємного голосування було проведено перші дворянські вибори. В них брало участь до ста переважно молодих мурз, які з’їхались зі всього півострова. У Сімферопольському, Феодосійському, Перекопському, Євпаторійському повітах було обрано повітових керівників дворянства, повітових судей та повітових виконавців (исправников). Місця депутатів та засідателів дворянства, опікунських контор, верхніх та нижніх судів були зайняті вже молодими мурзами, не обтяженими службою Гіреям.
        Створення національних підрозділів у складі російської армії та включення, насамперед, молодих мурз до російських установ, можна вважати складовими одного і того ж процесу —  інкорпорації півострова у єдиний політичний та соціально–правовий організм Російської імперії. При цьому мусульманське духовенство розглядалось офіційним Петербургом, як потенційно ворожий осередок населення Криму. Наперед зазначимо, що традиційна для козацьких формувань Росії посада священика не зустрічається нам серед штатів Кримсько–татарського війська. Це можна розглядати, як певне підтвердження згаданої тенденції.
        За проектом князя Г.О.Потьомкіна 1 березня 1784 року Катерина ІІ підписала іменний наказ про створення війська з числа підданих, які мешкали у Таврійській області [2; 136]. Цьому наказу передував рескрипт від 9 лютого того ж року, згідно з яким передбачалось створити з кримських татар п’ять дивізіонів для несення військової служби в Криму. Кошти на їх утримання передбачалося взяти з кошторису Таврійської області. На одержану платню татарські козаки мали придбати та утримувати у доброму стані зброю, амуніцію та коней. У випадку тимчасової передислокації татарських загонів з півострова, російський уряд зобов’язувався надавати провіант та фураж натурою. Незважаючи на те, що на сьогодні ми не маємо достатньо інформації про господарську діяльність кримських татар, які перебували у складі Таврійських дивізіонів, зазначимо, що вищезгадане положення передбачало утримання загонів за рахунок місцевих татарських господарств у Криму [2; 136].
        За приблизним на 1784 рік штатом до складу дивізіону татарського війська входило 17 офіцерів: один майор (300 крб. на рік), два ротмістри (по 200 крб. на рік), два поручики (по 150 крб. на рік), два прапорщики (по 120 крб. на рік) та 10 наказних отаманів, які одержували на рік по 40 карбованців. Назва останньої старшинської посади у дивізіонах свідчить на приналежність загонів до козацьких військ Російської імперії. Щодо відсутності у складі війська священиків, то про причини цього вже йшлося вище. Таким чином, разом з 190 рядовими козаками, яким на рік сплачувалось по 35 карбованців, до складу одного дивізіону мало входити по 207 чоловік, а до складу всіх п’яти — 1.035 козаків. На їх утримання щороку уряд планував витрачати по 41.450 карбованців [2; 136].
        На сьогодні можна стверджувати, що незважаючи на факт участі російської військової і цивільної адміністрації у створенні Кримсько–татарського війська, до складу його загоніввходили лише кримські татари. Саме це можна вважати певною особливістю, що відрізняло це військо від решти козацьких формувань півдня України. Всі офіцери і більшість наказних отаманів у дивізіонах були з числа молодих мурз, які представляли відомі родини Криму. На червень 1784 року було сформовано вже три дивізіони. На чолі першого урядом було призначено ротмістра Мустафу Мурзу Кіятова, на чолі другого — майора Абдулу Вєліча; третім дивізіоном командував майор Батир ага Кримтайський [4; 3].
        Матеріали по історії війська, які використовував автор дослідження, не дають можливості докладно прослідити діяльність формування у період між його створенням та початком 1787 року. Можливо лише припустити, що протягом цих років існувала лише основа дивізіонів, до складу якої, ймовірно, входила старшина та невелика частина козаків. Це було пов’язано з відсутністю у російських військових нагальної потреби у цих загонах та певними побоюваннями заворушень серед озброєнних татар, особливо зважаючи на те, що минуло небагато часу після анексії Криму Російською імперією.
        Однак уже під час подорожі Катерини ІІ Новоросією князь Г.О.Потьомкін наказав полковнику Горічу переобмундирувати татарські загони. Військові Таврійських дивізіонів одержали нові чекмені (каптани) та шаровари (штани) — все це було пошито з чорного сукна.
        Перший дивізіон зустрів кортеж імператриці 19 травня 1787 року в Перекопі і, розділившись на партії, супроводжував його до зупинки у Айбари. Наступного дня татари першого дивізіону супроводжували Катерину ІІ до Бахчисараю, де на той час вже було вишикувано 2–й та 3–й дивізіони Кримського татарського війська. У 15-ти верстах від міста кортеж очікували молоді мурзи і беї Криму, що разом з татарськими військами, напевно, мало символізувати прихільність населення півострова до Росії [4; 4].
        Наприкінці 1787 року Таврійські дивізіони зазнали реформування. Автори, що писали історію війська не дали жодного пояснення цьому заходу російського уряду. Згідно з реформою з трьох татарських дивізіонів утворювалося лише два, причому склад одного дивізіону було просто розіслано по домівках [4; 3].
        Ці зміни співпали з початком російсько–турецької війни 1787–1791 років, що примушує нас шукати причини реформи саме у зв’язку з цією подією. Скорочення чисельності Кримсько–татарського війська за складних для Росії військово–політичних обставин виглядає не логічним, адже оборона півострова вимагала мобілізації великих військових сил. Звичайно можна припустити, що реформа мала укомплектувати дивізіони найкраще спорядженими та підготовленими козаками, а решту відправити по домівках, зобов’язавши працювати задля утримання цих загонів на військовій службі. Однак, на нашу думку, причина скорочення чисельності дивізіонів і скорочення кількості озброєних татар полягала і в тому, що російський уряд не був повністю впевнений у лояльності кримських татар. Це стосувалося навіть тих, хто склав присягу на вірність Росії.
        Напередодні війни з Росією зовнішньополітичне становище було надзвичайно сприятливим для Оттоманської Порти, яка могла розраховувати на активну підтримку з боку антиросійської коаліції, до якої входили майже всі країни Європи, крім Австрії.
        Туреччина розпочала бойові дії 21 серпня 1787 року нападом на російську фортецю Кінбурн. За планом ведення війни, після здобуття Кінбурну турки планували захопити Херсон, а потім — відновити свій контроль на Кримом. Щодо Росії, то остання не мала досить сил для захисту півострова у випадку проведення ворогом великої десантної операції; при цьому багато хто з російського керівництва бажав взагалі вивести російські війська і віддати Крим без бою. За цих обставин перебування у складі російських військ озброєних татар вважалось не лише недоцільним, а й небезпечним.
        Першими заходами російського уряду по забезпеченню оборони півострова були: 1) переселення татар, які мешкали у приморській зоні за перевали гірського Криму (1787 рік); 2)  конфіскація зброї у татар (1788 рік); 3) озброєння кримських християн (1788 рік) [3; 54].
        Вже на початку війни в Криму поширились різні чутки, які турбували російський уряд — про скоре виведення російських військ з півострова, про скупчення озброєних кінних татар в різних селищах і про очікування ними турецького десанту [3; 57–58]. Для того, щоб уникнути заворушень з боку татар, останніх було поставлено під нагляд призначених російською адміністрацією осіб і зобов’язано на ніч залишати свої селища і відходити від них на 15-верстну відстань [3; 55]. Таким чином, саме невпевненість російського керівництва у лояльності кримських татар, зокрема озброєних військових Таврійських дивізіонів, призвела до скорочення кількості Кримсько–татарського війська на початку війни 1787 – 1791 років.
        У квітні 1788 року для захисту Севастополя з суходолу було створено угрупування російських військ, до складу якого за твердженням Ф.Лашкова входив і 3-й дивізіон кримських татар [3; 59]. У той самий час на захист Сімферополя було відряджено татарський півдивізіон. Надана Лашковим інформація входить у суперечку зі свідченнями І.Муфтія заде, згідно з якими на цей час Кримсько–татарське військо було представлено лише двома дивізіонами. Водночас зазначимо, що це питання на сьогодні залишається відкритим. Поряд з цим зазначимо, що виконуючи наказ російського уряду по охороні Кримського півострова, татарські загони весь час входили до більш великих угрупувань російських військ. Так, до військ, що охороняли з суходолу базу і місто Севастополь, крім татарського дивізіону, входили полки донських козаків під керівництвом генерал–майора Денисова, полковника Суліна, полковника Агєєва, майора Пушкарьова, нововербований грецький дивізіон та регулярні відділи російської армії [3; 59].
        У період між весною 1788 та 1790 років дивізіони Кримсько–татарського війська несли службу безпосередньо на території півострова. Крім охорони узбережжя Криму від можливого турецького десанту, татари, як і козаки інших формувань російської армії, супроводжували пошту, посадових осіб під час їх подорожей Кримом. Татари несли варту по лісах та навколо соляних озер; їх було залучено і до пошуку та переслідування втікачів та розбійників, до доставки естафет між містами та селищами півострова [4; 4].
        Перемоги російського флоту під керівництвом адмірала Ф.Ушакова зняли загрозу турецького десанту. Це призвело до збільшення чисельності татарських дивізіонів та їх переорієнтації на інший театр бойових дій.
        Навесні 1790 року з татар Криму було сформовано ще чотири дивізіони. Всі шість дивізіонів під керівництвом полковника Мєгметша бея, князя Кантакузіна було відправлено на російсько–польський кордон; перед здійсненням переходу козаки мали отримати від кошторису нову амуніцію та коней [3; 6]. Князь Г.О.Потьомкін особисто наказав російській адміністрації чинити допомогу Таврійським дивізіонам під час їх маршу. В ордері від 1 травня 1790 року він писав: “Як Таврійські дивізіони мають слідувати кріз Бориславль і Кременчук, то...предписати, щоб протягом всієї дороги їм було надано усіляку допомогу к скорішому слідуванню до призначеного місця” [5; 20]. Однак ідея передислокації кримських татар на “Північ” з’явилась ще у 1788 році, коли князь Г.Потьомкін писав В.Каховському про необхідність набору татар-волонтерів [6; 74]. Згідно з розпорядженням князя, татарські старшини Велішах мурза, Абдула Веліч, Азамат мурза, Осман мурза і Мегметша мурза повинні були збирати партії татар по 50–100 чоловік, видаватиїм по 30 карбованців на спорядження та відправляти до Кременчука. Цікаво, що Потьомкін розпорядився віддати татарам раніше “відібрану зброю” і дозволяв козакам взяти з собою “одного ефендія” [6; 74].
        З цього приводу слід зазначити, що ідея передислокації татарських загонів з Криму виникла через загрозу турецьких десантів та татарського повстання на півострові. Російська адміністрація уважно слідкувала за діяльністю мусульманського духовенства та реквізицією зброї у місцевого населення. Водночас переміщення Кримсько–татарського війська з Криму дозволяло російському урядові до певної міри зняти ці обмеження і, таким чином, продемонструвати довіру до цього військового формування.
        У 1790 році дивізіони було зупинено на марші ще в Чернігівському намісництві, де вони приєднались до складу корпусу генерал-аншефа Кречетникова. На жаль, ми на сьогодні не можемо сказати, як зарекомендували себе козаки Таврійських дивізіонів під час служби у вищезгаданому корпусі. Проте відомо, що наприкінці 1792 року Кримсько-татарське військо одержало наказ повернутись до Криму, де відразу після їх повернення уряд ліквідував ті чотири дивізіони, що були створені двома роками раніше. Два інших дивізіони продовжували свою службу до 1796 року, коли після смерті Катерини ІІ вийшов наказ про їх скасування [4; 6].
        Створення Кримсько–татарського війська, яке проіснувало лише 12 років, можна вважати першою спробою російського уряду привернути кримських татар до військової служби. Той факт, що у зв’язку з так званими “наполеонівськими війнами”, уряд Олександра І у 1806 – 1807 роках прийняв рішення про створення чотирьох козацьких полків з кримських татар, переконливо свідчить підтвердженням успішності першої спроби, здійсненої адміністрацією князя Г.О.Потьомкіна-Таврійського. Зазначимо, що історія цього формування, безперечно, потребує подальшого дослідження, в якому пріоритетними повинні бути пошук та опрацювання нових історичних джерел по даній проблемі.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Полное собрание законов Российской империи. — СПб., 1830. — Т. XXII.
2. Габаев Г. Законодательные акты и другие документы о военной службе крымских татар в рядах войсковых частей, предков нынешнего Крымскаго Коннаго Ея Величества Государыни Императрицы Александры Федоровны полка // Известия Таврической ученой архивной коммиссии (ИТУАК). — Симферополь, 1914. — № 51.
3. Лашков Ф. Охрана Крыма во вторую турецкую войну 1787 – 1791 года (по архивным материалам) // ИТУАК. — Симферополь, 1889. — № 8.
4. Муфтий заде И. Очерк военной службы крымских татар с 1783 по 1899 год (по архивным данным) // ИТУАК. — Симферополь, 1899. — № 30.
5. К истории управления Новороссии князем Г.А.Потемкиным // Ордера 1790 и 1791 г. / собрал А.Богумил. — Екатеринослав, 1905.
6. Ордера князя Г.А.Потемкина–Таврического В.Каховскому // ИТУАК. — Симферополь, 1891. — № 12.

 

Источник:

Казачество

Крымско-татарское казачье войско